Назар Білик — український митець, родом зі Львова, який живе і творить у Києві, набирає популярності у світових мистецьких колах. Разом із Романом Мініним та під патронатом Zenko Gallery провели виставку на лондонському «ART 16». Минулого 2015 року Назар Білик був представлений у віденському Австрійському музеї фольклору(Österreichisches Museum für Volkskunde) на виставці під назвою «Ukraine. Transformation der Moderne».

Однією з найвідоміших мистецьких проектів Назара є "Дощ"(2010р.). Це бронзова фігура людини висотою 187 см, яка дивиться у небо крізь здоровенну краплину води на її обличчі. Глядачі губляться у інтерпретаціях цього образу. Для одних — це символ суб'єктивності людського інтелекту, для інших — спроба поглянути на світ через нього самого (така собі метафізична рекурсія). Сам митець стверджує, що тут мова про внутрішній діалог: "Крапля представляє його діалог із собою та іншими, а також з усім світом. Це відповідь, яку він отримує" - пояснює Назар.

Бенджамін Маус (Benjamin Maus) та Прокоп Біртонічек (Prokop Bartonicek) створили машину, яка автоматично визначає геологічний вік камінців та сортує їх по давності. Машину назвали на честь німецької річки Іллер, звідки були взяті камінці нанесені льодовиками або утворені шляхом природної ерозії Альп. Методологія дослідження проста: Іллер розглядає та аналізує камінці з точки зору їх домінуючого кольору, ліній, шарів, візернку, текстури поверхні, тощо, а потім переносить їх у потрібне згідно віку місце.

Цей проект є частиною досліджень в галузі промислової автоматизації та історичної геології, а також був представлений на мистецькій виставці Ex Post у Празі.
Знизу є також відео процесу сортування Іллером камінців із однойменної річки.

Митець Б'янкошок (biancoshock) перетворив кілька покинутих каналізаційних шахт на вулицях Мілану у мініатюрні житлові кімнати. Він назвав свій проект Життям на межі (borderlife) аби привернути увагу суспільства до проблеми бездомності людей. Сотні і тисячі безхатченків змушені ховатись у каналізаційних колекторах аби вижити холодними ночами. Їх життя не настільки безхмарне, як це може здаватись, тому митці часто звертаються до гострої соціальної проблематики, аби наповнити граничним сенсом власні роботи.

Ларі Бароу (Larry Burrow) — британський фотожурналіст, який став відомим завдяки висвітленню дій американських військових на війні у В'єтнамі. Бароу загинув у збитому в'єтнамцями вертольоті над Лаосом. Фотокнига Ларі "В'єтнам" була посмертно нагороджена на конкурсі Прі Надар (Prix Nadar). Ось кілька фото із неї.

фото drips.cz

"Мистецтво є результатом нашого досвіду [...] Мій досвід є сирим матеріалом з яким я працюю," — говорить польська фотограф Марта Зґ’єрська (Marta Zgierska). У проекті "Пост" Марта ділиться досвідом страху і тривоги, які сама пережила. Ідея прийшла до мисткині тоді, коли вона побачила старий написаний від руки відгук вчителя про неї семирічну, коли вона вчилась у школі. У записці повідомлялось про те, якою хорошою ученицею була Марта. Дивлячись на цей папірець, Зґ’єрська роздумувала як, зараз, будучи дорослою та стійкою до чиїхось думок, вона все ж відчуває як тиск, сором і тривога бурлять у її душі. Вона почала робити фото для того, щоб виразити страх естетично і, очевидно, позбутися його.

Ще одним поштовхом стала автомобільна аварія, яку Марта пережила у 2013 році. Про неї вона згадує такими словами: "Я була близька до смерті, а реальності до якої я так важко пристосовувалась — прослизала крізь пальці". Аварія вразила не лише її, але і її роботу. "Мій розум був наповнений уривками спогадів, і разючо гострими деталями. Мій біль і моє тіло стали джерелом образів, які з плином часу ставали все більш реальними сутностями". Сірі тони, беззвучні у своєму вираженні фотографії говорять про страхи, що супроводжують нас протягом життя до смерті — граничного генератора страху.

за матеріалами http://www.ignant.de/

All images © Marta Zgierska